О. І. Накалюжна,
бібліотекар І категорії бібліотеки КНУБА
100 років з початку політики «українізації»
У 1921 році спроби національної еліти побудувати незалежну українську державу закінчилися поразкою. Більшу частину українських територій захопили війська більшовиків. В Москві вирішили запустити політику «українізації», щоб зміцнити свою владу в Україні. А коли вона почала загрожувати режиму, її прихильників заслали в табори і розстріляли.
Основні моменти радянської політики «українізації» 1920—1930-х років.
ХІІ з'їзді РКП(б) у квітні 1923-го проголосив політику "коренізації". Тобто залучення корінного населення до місцевого керівництва і надання їхній мові офіційного статусу. В Україні ця політика набула форми українізації.
Українізувалися газети, школи, виші, театри, установи, написи, вивіски… На початок 1930-х кількість шкіл з українською мовою навчання перевищувала 80 відсотків та дві третини вищих навчальних закладів і навіть деякі військові частини.
Політику «українізації» успішно реалізовували в культурі, науці та пресі Україномовна преса становила 89 % усього тиражу газет в республіці, три чверті театрів давали вистави українською мовою. На Одеській та Київській кіностудіях знімалися українські фільми. Друкувалися твори класиків української літератури та молодих авторів.
Видавалися наукові роботи з української лінгвістики, словники технічної та ділової лексики. Українською мовою перекладали передові європейські наукові посібники та підручники. Дисципліна «українознавство» викладалася не тільки у вишах УСРР, а й на Кубані.
Зʼявився новий український правопис, в якому послаблювався вплив російської мови — «харківський», або «скрипниківський», за прізвищем одного з його ініціаторів, наркома освіти Миколи Скрипника. Цим правописом досі користується українська діаспора.
Партійне керівництво і чиновники УСРР не поспішали переходити на українську мову, серед них було мало етнічних українців. В 1923 році для них відкрили мовні курс та погрожували звільнити тих, хто не вивчить українську. Для контролю запровадили інститут інспекторів з українізації.
До 1925 року в органах центральної влади вдалося українізувати близько 15 відсотків діловодства. Тому вийшов своєрідний парадокс: вимога почати «українізацію» йшла з Москви, а місцева влада в Харкові, який тоді був столицею УСРР, її всіляко саботувала і «правильні» постанови ухвалювала лише для галочки. Російську культуру вони вважали передовою, а українську називали «нижчою культурою села».
Тоді за справу взялися українські націонал-комуністи — уродженець Житомирської області Олександр Шумський та виходець з Донецької області Микола Скрипник. Протягом 1920-х — початку 1930-х вони були наркомами освіти УСРР, посилюючи вимоги до знання української мови для чиновників.
Наприкінці 20-х у Москві зрозуміли, що «українізація» вже зайшла занадто далеко і може стати загрозою для режиму. Ліберальну політику замінили на репресивну. Почалися сфабриковані суди над інтелігенцією, чистки в партійному апараті та в армії, заслання і розстріли.
На початку 1930-х під репресії потрапили і головні провідники «українізації» Шумський та Скрипник. Шумського звинуватили в «національному ухильництві» і відправили на Соловки, а потім убили. Скрипника публічно критикували на партійних зборах за націоналізм, він застрелився в своєму робочому кабінеті.
У грудні 1932-го керівники ВКП(б) і уряду СРСР заявили, що «українізація проводиться неправильно». А восени наступного року в Харкові на пленумі ЦК компартії України політику «українізації» визнали небезпечною і ухвалили рішення її припинити. Знову повернулися до методів «воєнного комунізму», а активних прихильників «українізації» розстріляли або заслали в табори.
Знадобилося більше двадцяти років і мільйони жертв, у тому числі Голодомору та політичних репресій, щоб пригасити активні вогнища українського спротиву. Та режиму не вдалося вирішити національне питання в Україні шляхом ліквідації українства. Крізь криваві часи комуністичного терору пройшла Україна, та як птиця фенікс ожила й злетіла. Живе незалежна Україна: береже, цінує та захищає своє - українське.
Запрошуємо до бібліотеки КНУБА для ознайомлення з літературою, яка висвітлює історію українського народу, шлях до здобуття незалежності, соборності, дає оцінку подіям «українізації» 1923-1932 років ХХ століття та подальшим етапам боротьби українців за «українське».
Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз / О.Дергачов (керівн.). - Київ : Політ. думка, 1996. - Книга. - 448с. - Бібліогр.: с.403-427.
Книга, підготовлена редколегією українського наукового журналу «Політична думка» та Інститутом посткомуністичного суспільства, містить комплексний історико-політологічний та соціально-філософський аналіз проблем української державності в XX столітті. Висвітлюється теоретична спадщина національної державницької думки. Значну увагу надано геополітичним параметрам унезалежнення України, а також сучасним проблемам державного будівництва та суспільного розвитку. Видання розраховане на науковців, студентів, аспірантів та викладачів і може використовуватись як навчальний посібник з новітньої історії України, політології, історії міжнародних відносин, соціальної та політичної філософії. Книга вийшла в світ також англійською та російською мовами.
Нагаєвський, І. (Ісидор)
Історія української держави двадцятого століття / І. Нагаєвський. - Київ : Укр. письменник, 1994. - Книга. - 413 с.
ISBN 5-333-01198-2
Книга доктора Ісидора Нагаєвського, написана в еміграції, висвітлює події в Україні часів Центральної Ради, Гетьманату, Директорії (1917—1921 pp.). На основі документів, свідчень сучасників, на тлі тогочасних подій в Європі автор розгортає картину боротьби за державність України в усій її складності і суперечливості. Думка автора полягає в тому, що Україна могла стати незалежною державою ще тоді. Читач познайомиться з новою для нього історичною концепцією і оцінками діяльності державних діячів і партій того періоду, здебільшого діаметрально протилежними до недавно культивованих у радянській історіографії, і з вдячністю оцінить патріотизм і сумлінність покійного автора, який мріяв побачити свою книгу надрукованою у незалежній Україні. Друкується за сучасним правописом, зберігаються мовно-стилістичні особливості оригіналу. Для найширших кіл читачів.
Грушевський, М. (Михайло)
Ілюстрована історія України з додатками та доповненнями / М. Грушевський ; Михайло Грушевський. - Донецьк : БАО, 2008. - Посібник. - 734 с. : іл.
ISBN 978-966-481-205-1
У цьому виданні перша російська публікація книги (С.-Петербург, 1913) видатного українського історика доповнена: новим текстом з останнього авторського видання (Відень, 1921. — Звірено з ним); нарисом відомого сучасного історика Владислава Верстюка, який продовжує оповідь Грушевського до наших днів; старовинними географічними картами, побутовими й батальними гравюрами, а також хрестоматією найважливіших документальних матеріалів з вітчизняної історії.
Стражний, О. (Олександр)
Український менталітет. Ілюзії, міфи, реальність / О. Стражний ; Олександр Стражний. - Київ : КНИГА, 2008. - Книга. - 366 с. : іл. - Бібліогр.:с.358-360.
ISBN 978-966-8314-59-9
У книзі «Український менталітет: ілюзії-міфи-реальність» Олександр Стражний, за фахом лікар-психотерапевт, член Асоціації українських письменників, психотерапевтично розглядає українців та їхній світогляд, плюси, мінуси та неврози української нації. Аналізуються різні аспекти життя українців, а також племен і народів, що раніше населяли територію України. Автор виходить з постулату, що історичний і генетичний зв'язки між поколіннями, з яких "склалася" українська нація, не уривалися, і сучасні українці несуть в собі риси, які формувалися протягом тривалого часу.
Політологічний енциклопедичний словник / Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України; За ред. Ю.С.Шемшученка, В.Д.Бабкіна, В.П.Горбатенка .-2-е вид., доп. і перероб.-К.:Генеза,2004 .
735с.-966-504-244-0 .
Політологічний енциклопедичний словник є першим в Україні фундаментальним виданням подібного типу в галузі політології. Більш як 1000 термінів та персоналій словника дають досить широке уявлення про стан і досягнення сучасної світової й вітчизняної політології та про її термінологічний апарат. Друге видання грунтовно перероблене і доповнене. Розраховано на вчених, політиків і державних службовців, викладачів і студентів, усіх, кого цікавлять соціально-гуманітарні науки.
Ментальний вимір української цивілізації / Я. С. Калакура, О. О. Рафальський, М. Ф. Юрій - Київ : Генеза, 2017. - 560 с.
ISBN 978-966-11-0879-9.
Висвітлюється сутність ментального виміру української регіональної цивілізації, її феномен, історичні витоки й основні етапи розвитку від найдавніших часів до сьогодення. Викладено теоретико-методологічне, історіософське та історіографічне підґрунтя цивілізаційного осмислення ментальності українського народу. Досліджується еволюція ментального образу українців під впливом зародження писемності, прийняття християнства, формування козацтва, розвитку книгодрукування, університетської освіти, науки, міжконфесійного діалогу, засвоєння духовних цінностей епохи Ренесансу і Просвітництва, історіософії Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Грушевського та ін. Значне місце відведено аналізу регіональних культурних, духовних, психоповедінкових особливостей менталітету українців на материковій території та в діаспорі. Досліджуються руйнівні наслідки для української ментальності репресивної політики імперських та комуністичного режимів, голодоморів та войовничого безбожництва, показано форми самозахисту менталітету українців, їх спротив асиміляційним процесам. Розрахована на науковців і викладачів історії, культурології, філософії, політології, етнології, учителів, аспірантів і студентів, усіх, хто цікавиться історією української культури, методологією її цивілізаційного пізнання.
- Log in to post comments