Все життя - боротьба!

Автор тексту

О. І. Накалюжна, бібліотекар І категорії бібліотеки КНУБА
Н. В. Литвинець, зав. читальним залом бібліотеки КНУБА

Народився Віктор Некрасов у Києві 17 червня 1911року “…в самом центре древнего Киевского княжества” – а мовою сучасної географії, на Володимирській вулиці.

В молодості захоплювався архітектурою, театром, потроху писав. В 19.році Некрасов закінчив Київський інститут будівництва і архітектури, став архітектором, і не лише за освітою - по його проекту збудовані сходи «Аскольдової могили» в Києві. Пізніше вступив у театральну студію. Працював в театрі, з яким, з його слів, “…исколесил все дыры Киевской, Житомирской, Виннницкой областей”. Останнім для Некрасова театром був

Ростовський, що на Дону. Звідти, відмовившись від броні, він був мобілізований на фронт.

Тридцятирічний Некрасов, мирно дрімавший на військових заняттях в інституті, отримав в своє розпорядження вісімдесят «годных необученых» гавриків і мусив навчити їх військовій справі. Пройшов пішки від Ростова до Волги, інженером саперних військ і декілька месяців командував саперним батальйоном.

 

«…Никто из нас, командиров, в глаза не видал живой мины, детонатора, взрывателя, бикфордова шнура. О толе (тринитротолуоли) знали только, что он похож на мыло, а динамит – на желе. Оружия не было. Стрелять не умели. За всю зиму каждый солдат на стрельбище сделал по одному выстрелу – патронов и на фронте-то было в обрез.» (з роману «В окопах Сталинграда».

Так почалась його війна.

Саме в окопах Сталінграда він вперше осмислив історичну й людську суть пережитих поразок і перемог. Ще знаходячись в госпіталі, після чергового поранення в 1944 році, почав писати свій роман «В окопах Сталинграда», який в 1946 році опублікували в журналі «Знамя».

Роман про війну, про Сталінград, написаний не професіоналом, а рядовим офіцером, де жодного слова про партію, три строчки про Сталіна… не лізло ні в які ворота. Проти роману зразу ж виступили критики Союзу письменників.

Книга Некрасова відкрито й незахищено протистояла всім законам і канонам тодішньої літератури. Та читацький успіх її був неймовірний. Це був роман, що об’єднав високо - моральні сили суспільства. Багато говорили про те, що це перша, надзвичайно правдива, чесна, прекрасна книга. Вихід саме цього роману поклав початок чесної прози про війну і не тільки про війну. Безцінний вклад гуманізму- таку оцінку дало суспільство роману «В окопах Сталинграда».

В червні 1947 року роман Некрасова « В окопах Сталинграда» був відзначений Сталінською премією. Почались видання й перевидання. Сталіну необхідні були визнані імена, для описування «сталинских чудес», та такого невдячного лауреата, як Віктор Некрасов у Сталіна не було ніколи. У Некрасова не змінився голос, ні на мить не здригнулось перо в руці. Він залишився вірним собі, своєму майбутньому творчому шляху.

Через десять років було знято фільм «Солдаты», зі своєю нелегкою долею.

Свою воєнну «одісею» Некрасов правдиво переказав у оповіданнях та нарисах: «Вишневский», «Твардовский», «Как я стал Шевалье», «В родном городе»,тощо.

Все своє життя Некрасов був бійцем, умілим та сильним. Хоча любив більше всього спокійне життя на природі або в затишному домі, де під звуки музики можна розглядати на дозвіллі альбом, наприклад з улюбленим живописом. Та такі хвилини видавались нечасто, життя його було далеке від ідилії.

В 1949 році Некрасов, один із 16 замісників О.Є. Корнійчука в Союзі письменників України, відмовляється брати участь в кампанії проти «космополітів». Він веде боротьбу проти рішення київського архітектурного управління «залити», «засипати», зрівняти з землею Бабин Яр, а на його місці посадити сад, збудувати стадіон. У встановленні пам’ятника, на омитій кров’ю землі Бабиного Яру – немала заслуга Віктора Некрасова.

Після вислання з країни Солженіцина Некрасов - в числі десидентів. Почалась травля письменника: він був виключений із членів партії, із Союзу письменників, із Союзу кінематографістів, його перестали друкувати, проводили обшуки, арештували весь особистий архів. Проводилась кампанія витиснення письменника з батьківщини. У вересні 1974 року Некрасов виїхав з країни, і через деякий час його позбавили радянського громадянства. Таким чином, письменник, інтелігент, ветеран війни, став вигнанцем своєї вітчизни і… сталось так, що до кінця життя…

За кордоном Некрасов поселяється у передмісті Парижу, він продовжує боротьбу і активно працює: багато пише для газет, для журналів, для радіо. Пише про радянську літературу і про тих літераторів, які віддавали багато сил у боротьбі зі всілякими заборонами.

Некрасовський гумор зажди був його супутником. В еміграції були видані «Маленькая печальная повесть», «Записки зеваки», «По ту сторону стены», «Саперлипопет». Тут, у вигнанні, Некрасов писав книги для своїх співвітчизників. Він повернувся на батьківщину своїми творами. «Кодекс чести», заявлений в багатьох із них, все ще не вирішено на нашій землі, його треба повторювати и повторювати: «… нельзя терять честь и губить свой талант, надо жить достойно во всех точках земного шара»,- писав Віктор Некрасов.

Якби Некрасов не став письменником, він став би актором, і напевно, талановитим, якби не актором – архітектором і, вочевидь, неабияким. Людина або талановита, або ні.

23 жовтня 2015 року американський літературний критик Майкл Джонс на сторінках The Wall Street Joumai назвав 5 кращих у світі книг про Другу світову війну і на першому місці відмітив книгу В.П. Некрасова «В окопах Сталинграда».