“Подвиг жінки-українки в долі нашого народу став історичною традицією. Вона бере початок ще від великої княгині Ольги. Впродовж століть жінка-українка зберігала в собі прагнення до волі, яке поєднувалося з почуттям високої гідності й відповідальності за щастя рідного народу…” –
десятник Українських Січових Стрільців
Ганна Дмитерко
13 травня прогресивний світ відзначає свято – День Матері.
Дорогі наші мами, бабусі, сестри, доньки, подруги вітаємо Вас с Днем Матері і бажаємо душевних сил, життєвої мудрості, ангельського терпіння, жіночого щастя, взаємної любові, домашнього затишку і Миру!
Участь українських жінок у теперішній російсько-українській війні потребує особливої поваги, тактовності, визнання й справедливого висвітлення.
До Вашої уваги жіночі історіЇ. Історії борчинь ХХІ століття, жінок, хто словом, ділом, зброєю виборюють нашу Незалежністі. Дехто воює, дехто перевозить гуманітарні вантажі, плетуть сітки, випікають хліб, шиють одяг, опікуються дітьми та домашніми тваринами…
Це історії Героїнь війни за Українську Державність та її сьогоденну цілісність. І кожна особиста історія — це історія України.
Дерусова Інна Миколаївна
сержант
З 24 лютого старший бойовий медик виконувала завдання у місті Охтирка Сумської області. Врятувала понад 10 військовослужбовців, ризикуючи власним життям. Загинула від артилерійських обстрілів російських військ, допомагаючи пораненим військовим. Перша жінка – Герой України, якій це звання надано посмертно.
Світлана Хромалюк
медсестра
«— Я прийшла в ЗСУ тому, що зараз я тут потрібна. У підрозділі багато молодих бійців, які потребують професійної медичної допомоги. Ви навіть, не уявляєте, як вони на мене дивляться. За цей час, що я з ними (з 24 лютого) ми вже одна сім’я. Ми пережили холод, голод, всілякі негаразди. Хлопчики мужніють на очах. Перше питання, коли ми опинилися в більш-менш безпечному місці, було – «А Ви нас не покинете…?» В мене просто немає слів…»
Юлія, позивний «Вега»
військова
«— В перший день воєнного стану я пішла у військкомат. Зараз я мобілізована в ЗСУ від 80 ДШВ. Цей крок був логічним продовженням мого перебування на війні в 14-16 роках, як і більшість добровольців ми були готові піти знову, коли це буде необхідно. Зараз я знову зі своєю улюбленою зброєю, РПГ-7. З початком воєнного стану зустріла більше знайомих, друзів та родичів у війську, аніж за всі роки після демобілізації в 2016.»
Богдана Романцова
редакторка, від початку війни волонтерка Червоного Хреста
«— Я садила на автобус бабусю, яка плакала, бо від її будинку не лишилося ні х*я. Молоду маму з 5-місячною дитиною, яку вона міцно притискала до себе однією рукою, а іншою тримала крихітну валізку. Маму з хлопчиком-підлітком, яка дуже хвилювалася за кота, що його вони по черзі несли в переносці. Чи точно пропустять цього кота? Як йому буде на кордоні?.. Ми бачили батька, який хотів поїхати з дружиною, що ось-ось мала народити. І ми чесно сказали йому, що за кордон чоловіка його віку не випустять. Він просто стояв поруч, розгублено роззираючись: «Як же вона там без мене, вона ж невдовзі народить, ось-ось, це ж чужа країна, як вона сама?». Я бачила за ці дні стільки сліз і надії, скільки не бачила за всі 30 років.»
Євгенія Нестерович
менеджерка культури, з початку війни – волонтерка
«— Сьогодні на вокзалі за 7 хвилин ми роздали літрів 12 борщу. Дітлахи й мами були дуже раді, і борщу можна було нести ще так само двічі, але вже оголосили їхній поїзд. Наші люди тримаються дуже гідно. Вони кажуть: «Дай вам Боже здоров’я», жартують, топчуться і підстрибують. Вони відмовляються від ковдр, бо їм скоро вже їхати, може, комусь більше пригодяться. Дякую вам за стійкість. Стояти з вами пліч-о-пліч – велика честь.»
Юлія Паєвська
дизайнер одягу, з початку війни - волонтерка і парамедік
Народний Герой України, має відзнаку «За гуманітарну участь в АТО». Юлія 8 років рятувала життя мирних мешканці Маріуполя , в тому числі дітей та поранених військових. Її знають здебільшого за позивним «Тайра» та за назвою підрозділу військових медиків-волонтерів «Ангели Тайри», який вона заснувала. Вони й до сьогодні на передовій. Зараз опікуються переважно цивільними – надають допомогу та евакуюють тих, хто живе в «сірій» і «червоній» зонах, куди цивільні швидкі не їздять.
Війні байдуже — жінка ти чи чоловік, єдине, що може довести її до завершення — наше спільне прагнення перемоги, спільне докладання зусиль. І ці дівчата викладаються на повну.
Це лише маленька частина історій жінок, які знайшли в собі сміливість бути ... Дівчата роблять все, що в їхніх силах, для перемоги. І вони впевнені в тому, що не втомляться.
Увесь світ сприймає українських жінок, як достойних воїнів, а ми українці відчуваємо гордість, що ми співвітчизники Героїнь.
І хоча нам не вдалося відсвяткувати Міжнародний день матерів, як ми хотіли, впевнені, що незабаром у нас буде інший привід для свята — ПЕРЕМОГА. В тому числі і завдяки українським жінкам
- Log in to post comments