Архітектор Йосип Каракіс 1902-1988

«Професія архітектора – це стиль життя, де немає вторинного, усе головне» Це було професійним гаслом архітектора.

Заслужений архітектор України Сергій Бабушкін

Каракіс народився 29 травня 1902 року в Балті на Одещині. Але, як зазначає заслужений архітектор України Сергій Бабушкін, "…важко назвати архітектора, який би протягом півстолітнього служіння архітектурі так тісно був пов`язаний з нашим прекрасним Києвом". Архітектор був відданий Києву, це було «його» місто. Він його відчував і розумів. Каракісу доводилось проектувати також для Харкова, Донецька, Луганська, Краматорська, Лисичанська, Северодонецька, Кривого Рогу, Ташкента, Махачкали та інших міст СРСР. Однак жити, дихати, творити він міг тільки в Києві - місті, яке він полюбив одного разу і на все життя.

Класиком Каракіса вважали ще за життя, хоча жодних престижних звань – він не мав. Максимум – звання доцента в інженерно-будівельному інституті (КІБІ) та шкіряне пальто, яким 1931 року архітектора нагородило командування військового округу «за активну участь у проектуванні та будівництві» Будинку офіцерів у Києві. Та Каракіса ніколи не обтяжувала відсутність формальних відзнак. Він був людиною філософського штибу і вмів розрізняти головне й наносне: ідеї Корбюзьє, якими він захоплювався до середини 1970-х, цікавили його набагато більше.

Каракіс – автор багатьох відомих всім будівель у Києві, вони наші добрі «сусіди» по вулицям і районам ось вже майже півстоліття.

Зодчий був щасливий у професії, більшість його проектів не стали «будинками, що не відкидають тіні». Бо найбільшою драмою Каракіс вважав неспоруджені будинки. Навпаки, переважну більшість проектів Йосипа Юлійовича було реалізовано. Причому багато з них визнано в незалежній Україні пам’ятками архітектури, а саме: київський Центральний Будинок офіцерів Збройних сил України, ресторан «Динамо», Національний музей історії України, житловий будинок воєначальників на вулиці Інститутській 15-17, дитячий садок №1 «Орлятко», готель «Україна» в Луганську. Хоча за життя саме через ці будівлі зодчий мав чимало неприємностей: був затаврований як «український буржуазний націоналіст», а потім – як «безрідний космополіт». Відтак його вигнали з роботи, а на ім’я наклали заборону. І ще довго газети публікували фото його дітищ, не вказуючи прізвища автора.

Роки опали, безробіття, безгрошів”я…Але оригінальність його мислення, його майстерність, вивели його після всіх колотнеч і залишили на позиціях передового архітектора.

Творчий шлях Й.Ю. Каракіса тісно пов’язаний з педагогічною діяльністю. Впродовж двох десятків літ Йосиф Юлійович викладав в КІСІ ( зараз КНУБА). Спадок Каракіса зберігся в роботах його учнів - доктора архітектури Юрія Сергійовиа Асєєва, заслуженого архітектора УССР Вадима Івановича Гопкало, доктора архітектури Бориса Михайловича Давідсона, директора НІІТІАГ (1981-1988), головного архітектора Києва (1950-1955) Анатолія Володимировича Добровольського, головного архітектора Києва (1981-1987) Валентина Івановича Єжова, професора Авраама Мойсейовича Мілецького, заслуженого архітектора України Юрія Аврамовича Паскевича, доктора архітектури Віктора Володимировича Савченко, професора Генріха Йосиповича Фільварова, заслуженого діяча мистецтв України Юрія Івановича Химича, Віктора Васильйовича Чепелика, народного архітектора УССР Наталії Борисівни Чмутиної, та багато, багато інших.

Звання зодчого Йосип Каракіс вважав для себе – головним, але любов до живопису зберіг і до останнього продовжував писати картини. Для нього завжди була важлива гармонія. Виготовлені макети будівель він ставив на своїй садовій ділянці та оцінював, як об’єкти вписуються у ландшафт.Йому,як майстру, було важливо, щоб вони були повноправними учасниками навколишнього середовища. Взагалі, елемент новаторства в творчості Йосипа Каракіса був присутній впродовж усіх років його роботи, як і використання елементів українського бароко. Творчість Йосипа Каракіса актуальна і сьогодні.

Кожного року в КНУБА, у лютому – березні, читається курс лекцій з української архітектури та мистецтва ХХ ст., в якому творчість архітектора Йосипа Каракіса займає чільне місце.

Проекти Йосипа Каракіса за останні роки були продемонстровані на виставках: у лютому 2015 року виставка «Надстройка», в листопаді 2015 року в Національному музеї історії України. Це наочно демонструє значущість творчої спадщини Йосипа Каракіса, його внесок в українську архітектуру ХХ століття.

Для більш детального ознайомлення з життям та творчістю Каракіса Йосипа Юлієвича запрошуємо усіх бажаючих до архітектурного відділу бібліотеки КНУБА. До Вашої уваги книга Олега Юнакова « Архітектор Йосип Каракіс. Жизнь, творчество и судьба» Автор ретельно зібрав спогади, фотографії, документи, ескізні проекти, начерки, рисунки, газетні й журнальні публікації.

Також Альбом – каталог до 100-річчя з дня народження «Архитектор Йосиф Каракис: Судьба и творчество»

Бібліографічний покажчик «Йосип Юлійович Каракіс»

Споруди та проекти у Києві:

• Будинок Офіцерів (Будинок Червоної Армії і Флоту) вул. Грушевського, 30/1 — нині Центральний музей Збройних сил України, який виріс в центрі міста на місці непримітного бараку, де раніше містилася школа прапорщиків-авіаторів[21].

• Сходи і підпірна стінка з ліхтарями біля входу на майданчик Національного музею історії України на вул. Володимирській

• Будівля «зразкової» школи з Польовому провулку, 10 (1929)

• Реконструкція клубу в авіамістечку (1933–1934)

• Ресторан «Динамо» (1932–1934) • Реконструкція театру Червоної Армії на вул. Мерінгівській (1938)

• Музична школа і концертний зал консерваторії в Музичному провулку (1936–1937)

• Дитячий садок заводу «Арсенал» на вул. Січневого Повстання (1939)

• Художня школа (1938, тепер Національний історичний музей України)

• Єврейський театр на вул. Хрещатик, 17 (не зберігся) (1939)

• Житловий будинок лісотехнічного інституту в Голосієво (1931)

• Житловий квартал на вул. Січневого Повстання, 3 (1934–1936)

• Житловий будинок на вул. 25 жовтня (вул. Інститутська № 15/7) (1935–1937)

• Житловий будинок КВО на Георгіївському пров. (1937)

• Житловий будинок для вищого командного складу на вул. Золотоворітській, 2 (1936)

• Житловий будинок на вул. Стрілецькій, 12 (1939–1940)

• Житловий комплекс Держплану на вул. 25 жовтня (1938–1941)

• Друга черга кварталу на вул. Січневого Повстання, 5 (1939–1940)

• Житлові будинки експериментального заводу на вул. Німецькій та вул. Лабораторній (1939–1940)

• Житлові будинки галерейного типу на 50 квартир на вул. Вишгородській та Некрасівській (1939–1941)

• Житловий будинок Будівництва № 1 НКШС на Хрещатику, 29 (не зберігся — зруйнований під час вибуху Хрещатика) (1939–1941)

• Механоскладальний цех експериментального заводу (1940)

• Експериментальна школа на бульварі Дружби народів, 12 (1958) • Типові школи (1953–1955 рр.).