1 вересня. Початок осені й нового навчального року для всіх освітян. На площі перед Київським національним університетом будівництва і архітектури радісний гомін, веселі молоді обличчя…
Знайомою дорогою крокую до рідної бібліотеки вже більш ніж 40 років… Ціле життя. Мабуть, такими людськими долями вимірюється історія – історія в особистостях. Історія нашою університетської бібліотеки не виняток. У рік її 90-річчя хочеться згадати людей, життями яких вимірюється й історія нашої бібліотеки.
Засновано її, як і КІБІ, 1930 року, і тоді ж бібліотека прийняла перших читачів. Було в ній лише три відділи, і працювало шестеро бібліотекарів, фонд складав лише близько 10 тис. примірників. Проте, який це був фонд!
Основа його – література, передана Київським політехнічним інститутом, художнім інститутом та Київським інститутом цивільних інженерів. У фонді були цінні книги і унікальні зразки як вітчизняного, так і зарубіжного книгодрукування: книги з архітектури та мистецтва, фахові журнали тощо. Ці видання й зараз є окрасою нашого фонду і користуються неабияким попитом і зацікавленістю серед студентів, особливо архітекторів та дизайнерів.
Та коли дізнаєшся, що унікальні книги збереглися в пожежах окупованого фашистами Києва (1941—1945), то будеш вражений..
Україна найбільш постраждала від руйнування бібліотечних установ та їх книжкових фондів у роки Другої Світової війни. Тільки в Києві було знищено чи вивезено до Німеччини 4 млн. книг. У роки лихоліття постраждали фонди бібліотек Київського університету ім. Шевченка, консерваторії, бібліотеки Академії наук і інших закладів. Саме тому фонд нашої бібліотеки – унікальний, бо зберігає найбільш повну, ретельно укомплектовану літературу за фахом “будівництво”, “архітектура” та суміжні спеціальності, включаючи і довоєнні видання. Як же це стало можливим?
У колективі бібліотеки та університету поколіннями передається переказ про те, як унікальний фонд бібліотеки, на той час КІБІ, і всі облікові документи (інвентарні книги, в яких відображається рух і облік всього фонду) змогли пережити роки війни.
…В будинку по вул. Пирогова, 9, де були розташовані інститут і бібліотека, під час війни німці збирались розмістити комендатуру. Тому все, що знаходилось в приміщеннях, мало бути знищене. Викладачам КІБІ і співробітникам бібліотеки вдалось перенести цінне обладнання і навчальний фонд в окреме напівпідвальне приміщення, та навіть після цього гарантувати його збереження ніхто не міг.
Тоді завідувачці бібліотеки (чи одній з її співробітниць) вдалось отримати охоронну грамоту й написати об’яву про заборону входу до приміщення німецькою мовою. Цей простий “винахід” і став запорукою збереження дорогоцінних фондів.
Ім’я тієї, хто вдався до таких хитрощів, щоб зберегти наукове надбання, не відоме. Майже всі довоєнні особисті справи відділу кадрів і бухгалтерії інституту було знищено. Проте збереглися документи від 1943-го і наступних років, коли після визволення Києва, інститут повернувся з евакуації та відновив свою діяльність.
З них відомо, що в 1944—45 роки зав. бібліотекою була Марія Іванівна Іович. Ця жінка не мала бібліотечної освіти, проте, судячи з документів, була партійним працівником з вищою партійною освітою – активна, принципова людина. Марія Іванівна була й першим повоєнним головою профкому інституту.
Отже, саме завдяки їй сьогоднішні студенти мають змогу користуватися дорогоцінними довоєнними виданнями? Хоч тоненька особиста справа Марії Іванівни не надає інформації про те, чи перебувала вона в Києві в 1042 році під час окупації.
А може це ще одна Марія Іванівна, але Іванова, яка стала завідувачкою бібліотеки після М. І. Іович? Вона перебувала на цій посаді до 1950-го, а в 1943-му році була серед тих, хто поновлював і організовував роботу бібліотеки після війни. Це був знавець і фахівець, акуратний і досвідчений спеціаліст бібліотечної справи, як свідчать документи, які збереглися. Втім, до війни і під час окупації Марія Іванівна не працювала в бібліотеці.
А може, це простий бібліотекар Домініка Кузьмівна Лягуцька? Згідно документів, вона працювала в бібліотеці з січня 1945-го до травня 1950-го... Проте, в автобіографії, яка написана живою, красивою мовою, дуже детально і яскраво, як оповідання про долю жінки, понівеченою війною. Йдеться про те, що Домініка Кузьмівна працювала в бібліотеці КІБІ з квітня 1935-го року до вересня 1941-го року – тобто в той час, коли бібліотеку було закрито.“
В архіві КНУБА знаходимо такі рядки в автобіографії Лягуцької Д.К.:
«…С одной стороны потеря матери в 1940 году, и помощь младшей сестре, которая осталась с 3-мя малышами без кормильца, с другой стороны библиотека, за которую я тоже болела душой и не могла бросить на произвол судьбы. И я осталась в Киеве”.
Іншими словами, хоч нам наразі невідомо, кому завдячувати спасінню бібліотечних фондів під час війни, Домініка Кузьмівна Лягуцька, напевно, була серед тих, хто цьому сприяв.
Після війни бібліотека й надалі знаходилась на вул. Пирогова, 9, в тісному приміщенні з високими стелями і скрипучими дерев'яними стелажами.
Щоб дістатися до книжок на верхніх полицях, співробітникам доводилось здійматися по драбині. Було це дуже незручно і обтяжливо, до того ж, книжковий фонд бібліотеки постійно зростав і вимагав суттєвого розширення площ.
То ж, коли у 1967-му році збудували навчальний і адміністративний корпус інституту по Повітрофлотському проспекті, 31, основні відділи бібліотеки, зокрема, головне двоповерхове книгосховище, великий студентський читальний зал та кілька інших, переїхали туди. Очолював бібліотеку Іван Данилович Малицький.
Потім, протягом 25 років (1975 – 2000) бібліотекою керувала Ірина Сергіївна Петровська. За цей період площу книгозбірні було значно розширено: три відділи і адміністрацію у 1979 -му році перенесено на 7 поверх Лабораторного корпусу, а ще через три роки відділ літератури з питань архітектури та мистецтв “переїхав” з головного корпусу на сьомому поверсі до Архітектурного корпусу.
Ірина Сергіївна мала дві вищі освіти, була досвідченим і ерудованим спеціалістом, вимогливим, насамперед, як до себе, так і до кожного працівника окремо, і до роботи бібліотеки вцілому. Була послідовною в досягненні намічених цілей, вірною своїм переконанням. За її часів бібліотека зміцніла, визначила напрямок своєї діяльності, започаткувала традиції, які й зараз підтримуються в колективі. Організовано було нові відділи, впроваджено нові форми роботи з читачами.
Вірним і надійним помічником в роботі Ірини Сергіївни протягом 16 років з 1982 по 1998рр, була її заступник Світлана Ігорівна Біба, знавець своєї справи, досвідчений професіонал.
В цей же час бібліотека отримала 1-шу, найвищу серед вузівських бібліотек, категорію, що дало можливість збільшити штат співробітників. Одночасно значно зріс бібліотечний фонд – до 1 млн. примірників.
Лоцманами в мінливому океані книг завжди були комплектатори. Окрім досвіду і професійних знань, комплектатор повинен мати ще й інтуїцію, а інколи вміти виправдано ризикнути. Протягом десятиріч наш фонд комплектували знавці своєї справи, справжні “специ” – Катерина Петрівна Северіна ( та її “спадкоємниця” Галина Данилівна Семенець (1963 – 2010рр.)
Завдяки їх кропіткій роботі, фонд бібліотеки має всі фахові видання, які видавались спеціалізованими видавництвами до 1990-го року, тобто до часу, поки існувала чітка система комплектування, і була можливість відслідковувати всю друковану продукцію.
Берегинею ж мільйонної книжкової скарбниці протягом 50 років була Марія Володимирівна Золотаревська, яка очолювала відділ книгосховища з 1978 по 2014рр. Вона досконало орієнтувалась у всіх тонкощах бібліотечної премудрості: зберігання, розташування, контроль, переоблік, списання книжкового фонду тощо.
Чесна, скромна, доброзичлива, Марія Володимирівна, майже все своє трудове життя віддала вузівській бібліотеці і є прикладом працьовитості і відданості обранній професії.
Антоніна Василівна Мойса стала засновником інформаційно-бібліографічного відділу і перша почала проводити практичні заняття зі студентами з основ бібліотечно-бібліографічних знань. (зав. відділом 1975 – 2006 рр). Бібліографія – елітна сфера бібліотечної справи, потребує акуратності, терпіння, уваги, неабияких знань і, я би сказала, творчості.
Згодом Мойсу А.В. замінила її учениця Кирдо Тамара Михайлівна, при якій відділ розщирив спектр своїх послуг, набув популярності серед читачів та став виконувати більш складні завдання. (зав. відділом 2003 – 2018рр)
Не можна не згадати індексатора Валентину Яківну Гордієнко. (1951 – 1987 рр.) При шифруванні книг вона майже ніколи не користувалась УДК (універсальна десяткова класифікація), тримаючи все у пам'яті. Валентина Яківна писала фіолетовими чорнилами, дерев'яною ручкою з пером навіть тоді, коли весь світ давно перейшов на кулькові ручки. В паперовому каталозі бібліотеки і досі можна знайти картки, написані її чітким, бездоганним почерком – зразок каліграфії, так званого, “бібліотечного почерку”.
…Кожне десятиріччя вносило свої особливості і корективи в роботу бібліотеки КНУБА: відлига і свободи 60-х, ідеологічно-заполітизовані 70-ті і 80-ті роки, бурхливі і руйнівні 90-ті, нові віяння 2000-х, автоматизація, інтернет, наукометрія та віртуальне спілкування 2010-х.
Час вимагає нових нестандартних рішень, знань, навичок, організації роботи, тобто спеціалістів нового покоління. Біля витоків цих новацій ще з 2000 років стояла Ольга Григорівна Хлаповська – нині заступник директора бібліотеки. Її ентузіазм, небайдужість, бажання змін стали запорукою перетворень.
Зараз відділ сучасних бібліотечних технологій, створений за велінням часу в 2000 році, майже наздоганяє за показниками кількості відвідувань відділи обслуговування.
Без роботи цього відділу, без технічного обслуговування парку машин, комп’терів та обладнання, без підтримки програмного забезпечення робота бібліотеки уже неможлива.
З новими реаліями постають перед нами і нові вимоги, нові завдання, може, на перший погляд, і не зовсім бібліотечні. Але професія бібліотекар настільки багатогранна, всеосяжна, потребує енциклопедичних знань, наполегливості і постійної самоосвіти, що і з цими викликами сьогодення ми впораємося з притаманною нашій професії скрупульозністю.
Бібліотека КНУБА - ровесниця університету і всі ці 90 років була завжди непомітно поруч, вірним помічником, надійним другом, безвідмовним консультантом, берегинею наукового та навчального здобутку викладачів усіх поколінь.
Тиха, непомітна, але високопрофесійна та кропітка праця скромних працівників бібліотеки є важливою складовою навчального та наукового процесу. Без сучасної бібліотеки важко уявити собі повноцінну та продуктивну роботу вищого навчального закладу.
Сьогодні до дружнього, працьовитого, професійного, оптимістично налаштованого колективу бібліотеки вливаються нові сили – розумні, енергійні, амбіційні молоді дівчата. Їх молодість, помножені на знання і досвід старших колег – складові, які є запорукою успіху.
… Перед моїми очима, повз мене за всі ці роки проходять жіночі долі – перше кохання, надійні друзі на все життя, навчання, декретні відпустки, діти, онуки. У кожного зі співробітників бібліотеки КНУБА своя доля, своє життя. Разом ми створюємо долю бібліотеки, її та нашу історію.
Наталія Хілобоченко,
директор бібліотеки КНУБА
P.S. Особиста подяка за допомогу у підготовці матеріалу колективу архіву університету в особі В. С. Онопрійчука та співробітникам відділу...