Історична пам’ять українського народу поступово відроджується, відкриваючи нові сторінки нашого державотворення. Однією з найважливіших пам’яток політичної думки є Конституція Пилипа Орлика, укладена 5 квітня 1710 року, задовго до появи більшості європейських конституцій.

Документ під назвою «Пакти і Конституція прав і вольностей Війська Запорозького» став одним із перших писаних політико-правових актів, що визначав засади організації української держави. Його було створено латинською та староукраїнською мовами як договір між гетьманом, козацькою старшиною та Військом Запорозьким. Конституція складалася з преамбули, 16 статей і присяги гетьмана.

Відтепер спільнота університету може користуватися провідними міжнародними електронними науковими ресурсами, доступ до яких можливий в локальній мережі університету.

Цього року Україна вшановує 212-ту річницю від дня народження безсмертного Кобзаря. Вже понад століття люди шукають і знаходять кожен свою відповідь на запитання: «Хто для мене Тарас Шевченко? Ким він був і ким є для України та світу?»

Пам’ять про великого сина українського народу передається з покоління в покоління. Вона живе в серцях людей у кожному куточку країни, у книжкових колекціях, пам’ятниках, музичних творах, театральних виставах, музейних експозиціях і приватних збірках.

У Києві збереглося чимало історичних будівель, до створення яких доклав свої знання, ідеї та талант архітектор Павло Альошин – знавець світової архітектурної спадщини, майстер витончених стилізацій.

Революція, дві світові війни, радянська цензура не завадили митцеві створювати масштабні й довершені проєкти. Він тонко відчував дух свого часу, розумів стиль і характер Києва, передбачав зміни, яких місту було не уникнути. У творчому доробку архітектора – близько 150 проєктів. Частина з них залишилася нереалізованою, деякі споруди втрачені, однак збережені будівлі й сьогодні розсипані коштовними перлинами по Києву та інших містах України.

За задумом Альошина: «Київ повинен бути білостінним із золотом. Трішечки золота в мереживах, добре вироблених історією, мереживах, покладених на прості гладенькі білі стіни. На цьому фоні київські темнолисті тополі будуть чудові».

«…Так, я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!...»

Про неї написано й сказано безліч важливих слів: згадують її досягнення, цитують твори, захоплюються силою її духу. Леся Українка – глибоко освічена інтелектуалка, письменниця, перекладачка, словотвориця, крихка тілом, але незламна духом жінка, талановита піаністка, поцілована Богом малярка-мариністка, яка понад усе любила Батьківщину.