Панас Мирний – людина і творець (1849-1920)

На мальовничій околиці Полтави, Кобищанах, знаходиться садиба Панаса Мирного – національна святиня, де народжувалися геніальні в своїй простоті твори української класичної літератури! Тут глибше розумієш творчість і велич духу цієї людини, що услід за Шевченком сказала: "Вся моя слава –  Україна"... Сказавши ще в юності ці слова, Панас Мирний до останнього подиху служив Україні словом і ділом. Публікувався за кордоном, критикуючи російську владу за відмову відзначати 100-річний ювілей з дня народження Тараса Шевченка, виступав за рівноправність жінок, був палким  агітатором української мови, а ще  зустрічав у своїй садибі Лесю Українку, Олену Пчілку, Марію Заньковецьку, Михайла Старицького, Михайла Коцюбинського, Володимира Самійленка, Василя Стефаника, Гната Хоткевича…

Панас Мирний був людиною стальної вдачі: ні перед ким не гнувся, нікого не боявся,  робив своє, як би не було страшно. Він засекретив себе за псевдонімом, коли друкував і писав свої твори, аби ніхто не знав, що саме він Мирний. Письменник не дозволяв нікому про себе писати в пресі чи літературі. Твори Панаса Мирного за його життя були мало відомі широким колам читачів, хоча він був одним з найбільш плідних українських письменників свого часу: 718 оригінальних та перекладних поезій, 9 драм, 69 великих та малих прозових творів, 40 прозових уривків без назв – усього понад тисячу творів. Щоб розуміти творчість Мирного, треба знати один секрет – Панас Якович писав тільки про те, що було насправді й свідком чого він був сам або ж про реальні події, про які він дізнався.

Письменник  захоплювався українською мовою та літературою з раннього дитинства і знав «Кобзаря» напам’ять. За ним та за книжкою «Українські приказки, прислів’я і таке інше» Панас Мирний самотужки вивчив українську мову. У дорослому віці саме мовознавчим проблемам присвячував свої статті. Його відома цитата теж стосується української мови: «Найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота схованка людського духу, його багата скарбниця, у яку народ складає своє давнє життя і свої сподівання, розум, досвід, почування».

Його твори перекладено багатьма мовами світу. За їх сюжетами ставлять п’єси, знімають фільми, досліджують у освітніх закладах. Проте сказати про Панаса Мирного краще, ніж він сам в останньому своєму нарисі «Робота»,  неможливо: «Ні, не слава… поривала мене в мої літа до роботи. Моє невеличке серце ще змалечку пестила любов до тебе, мій обездолений краю, і вона оповила мою душу чарівними снами й підбурювала думки до роботи». Справді, твори письменника пішли між людьми, стали набутком всього народу, ввійшли до його культурної скарбниці.

Панас Якович – один із тих українських митців, кого варто читати і ким варто пишатися. Добірка книг цього корифея української літератури чекає на  вас в секторі художньої літератури та рідкісних і цінних видань.