Категорія: Новини

24 серпня Україна відзначає 35-ту річницю незалежності!

Незалежність – це не лише дата в календарі. Це шлях, який український народ проходить крізь покоління. Це наша мова, культура, історія, пам’ять і право самим творити своє майбутнє.

Сьогодні незалежність України виборюється на полі бою. Вона оплачена життями захисників і захисниць, які мужньо боронять нашу землю, свободу та право бути собою. Вона – у щоденній хвилині мовчання о дев’ятій ранку, у тиші, що об’єднує мільйони українців у скорботі, вдячності та світлій пам’яті про тих, хто віддав життя за нашу свободу.

Незалежність живе в українській книзі та рідному слові, у науці й освіті, у мистецтві та культурі, в архітектурі наших міст і пам’ятках, які зберігають історію народу. Вона у бібліотеках, де з покоління в покоління передаються знання; у студентських аудиторіях, де формується нове покоління українців; у творчості тих, хто вже сьогодні проєктує майбутнє України.

Попри біль, втрати й випробування українська нація міцніє. Гартується наш характер, формується покоління людей, які знають справжню ціну свободи, гідності та миру.

Ми віримо, що над вільною, суверенною та незалежною Україною завжди буде майорить синьо-жовтий прапор.

Слава Україні!

23 серпня – День Державного Прапора України!

Синьо-жовтий стяг – символ нашої держави, свободи, гідності, єдності та незламності українського народу.

Його історія сягає глибини століть. Синій і жовтий кольори мають давню традицію та поступово утвердилися як національні символи України. Сьогодні український Прапор знають і шанують у всьому світі – він майорить на міжнародних аренах, найвищих вершинах, у різних куточках планети та всюди, де звучить голос України.

Він поруч із нашими захисниками на їхніх шевронах, над звільненими містами й селами, у руках тих, хто бореться за свободу та незалежність нашої держави.

Прапор України – це наша пам’ять, наша сила і наша віра в Перемогу.

Нехай синьо-жовтий стяг завжди гордо майорить над вільною, незалежною та мирною Україною! 💙💛

Повномасштабна війна змінила їх звичний ритм життя: плани, міста, маршрути, навчання й навіть уявлення про майбутнє. Але вона не змогла забрати найголовнішого – прагнення жити, розвиватися, творити та бути частиною позитивних змін.

Українська молодь сьогодні – це відповідальність, сміливість, небайдужість, віра в свободу та демократичні цінності. Саме з маленьких щоденних рішень, наполегливої праці, взаємної підтримки та готовності діяти народжуються великі зміни.

Молоді, яскраві, талановиті й перспективні, щиро вітаємо вас зі святом!

Нехай вистачає сил і натхнення втілювати найсміливіші ідеї, навчатися, відкривати нові можливості та впевнено рухатися до своїх цілей. Бережіть себе, не втрачайте віри, мрійте, творіть і пам’ятайте: саме ви – майбутнє України, яке твориться вже сьогодні.

9 серпня в Україні відзначають День будівельника – професійне свято людей, чия праця є основою розвитку держави, її відновлення та майбутнього.

Від початку повномасштабного вторгнення професія будівельника набула особливого значення. Сьогодні фахівці галузі не лише відбудовують житлові будинки, школи, лікарні та об’єкти інфраструктури, а й повертають громадам безпечний простір для життя, відновлюють міста й села, допомагають країні впевнено рухатися вперед. Їхня праця стала символом стійкості, відповідальності та незламного прагнення України до відродження.

Сучасне будівництво поєднує інноваційні технології, енергоефективні рішення, екологічні матеріали, цифрове проєктування та концепції «розумних міст». Саме тому розвиток будівельної галузі нерозривно пов’язаний із наукою, освітою та постійним професійним удосконаленням.

Бібліотека КНУБА щиро вітає будівельну спільноту із професійним святом! Нехай ваша праця й надалі сприяє відбудові України, створенню сучасного, безпечного та комфортного середовища для майбутніх поколінь.

Саме ви перетворюєте виклики на нові можливості, а руйнування – на відродження.

Шановні користувачі!

Навчальний рік фінішує, тож саме час повернути книги до бібліотеки.

Не відкладайте на потім, пам’ятайте: вчасно повернена книга – це можливість для інших отримати потрібне видання без затримок.

Обхідні листи ви можете підписати на Абонементі (головний корпус, 2 поверх, к. 254).

Дякуємо, що протягом року ви були разом із нами: читали, досліджували, навчалися, відкривали нові світи та просто відпочивали.

Бажаємо успішного завершення сесії, гарного літа та завжди чекаємо у бібліотеці!

Ваша Бібліотека КНУБА

Наприкінці травня в Україні вшанували 145-ту річницю від дня народження та 100-ті роковини від дня загибелі Голови Директорії УНР і Головного отамана військ та флоту УНР Симона Петлюри.

Як очільник української держави, організатор українських збройних сил доби Української революції та Головний отаман військ і флоту УНР, він зробив винятковий внесок у процес українського державотворення початку ХХ століття та боротьбу проти російської агресії в період Української революції 1917-1921 років.

Сьогодні Україна віддає належну шану його внеску у розбудову держави, розвиток культури та створення національного війська. Упродовж життя Симон Петлюра боровся за незалежність України не лише зброєю, а й словом – як журналіст, літературний і мистецький критик, редактор провідних українських видань.

У № 3-4 журналу «Універсум» опубліковано кілька матеріалів, присвячених постаті Симона Петлюри.

У статті «Уроки для нащадків» професор Львівського національного університету імені Івана Франка Степан Кость пропонує об’єктивний аналіз діяльності Симона Петлюри, його політичних ідей та помилок, що вплинули на долю України. Автор допомагає зрозуміти еволюцію його політичних поглядів, ставлення до державності, армії та збройної боротьби. «З-поміж лідерів Української Центральної Ради лише С. Петлюра пройшов складний шлях еволюції політичних поглядів і змінив своє ставлення до ідеї української державності та національного війська», – зазначає дослідник.

У жовтні у Вінниці було відкрито пам’ятник Симону Петлюрі. Відразу після цього розгорнулася чергова хвиля маніпуляцій і нападок з боку ворогів України. У статті «Путін contra Петлюра, або кому вигідний “петлюрівський антисемітизм”» Олег К. Романчук наголошує, що правда ніколи не була вигідна більшовикам. Ведучи брутальну антиісторичну пропаганду, вони прагнули перетворити українських патріотів на злочинців, навішуючи на них ярлики «буржуазних націоналістів» і «антисемітів». На жаль, зазначає автор, ці фальсифікації продовжують впливати на суспільну свідомість і сьогодні.

В умовах війни за незалежність України, гідне вшанування пам’яті Симона Петлюри та інших українських патріотів, належне визнання й популяризація їхнього внеску в розбудову української держави мають важливе значення.

У листі до Юрія Гуменюка 1926 року Симон Петлюра писав: «Я вірю і впевнений, що Україна, як держава, буде. Може, не зразу такою великою, як нам хотілось б, але буде».

І сьогодні ці слова звучать як нагадування про незламність української державницької ідеї.

З матеріалами журналу можна ознайомитися у читальному залі бібліотеки (головний корпус, 3 поверх, к. 343).

Київ – найкраще місто на Землі – святкує свій день народження!

Що для кожного з нас означає «Мій Київ»?

Це неймовірно захопливі краєвиди, золоті куполи серед біло-рожевих каштанів, легендарні будинки, пам’ятники, фонтани, мости, затишок тихих вуличок, ліричні й теплі спогади, світанки над Дніпром і аромат легендарної перепічки. Ми шукаємо в ньому натхнення, слухаємо його простір, пізнаємо його через смаки й відчуваємо його багатошаровість.

Кожен бачить місто по-своєму, до кожного Київ повертається різними гранями, але це завжди – про життя і любов. У київському просторі є місце і для великої національної історії, і для маленьких особистих історій. Київ може дати нам усе, чого прагне душа. Це місто з характером, енергією, бурхливою історією, особливою атмосферою та безмежними можливостями.

Історія Києва схожа на людське життя: вона має свою юність і зрілість, але не знає старості. Столиця незламної країни завжди бореться, відроджується й розвивається.

Київ був свідком усіх наших кроків: революцій, перемог і поразок, тривалих прощань і щасливих зустрічей. Він навчив нас цінувати шум трамваїв і тишу після відбою. Київ продовжує берегти нас. Тут квітнуть каштани, лунає жива музика, народжуються історії кохання, працюють бізнеси й створюються теплі спогади.

Ми любимо Київ очима й серцем – він наш, він мій, він твій. Київ – це ті, хто його боронить, хто залишився тут і хто мріє повернутися. Усі ми – це Київ.

«Як тебе не любити, Києве мій?»

Київ – місто, у якому камінь має пам’ять, а вулиці зберігають голоси століть. Його краса народжена не лише з пагорбів і Дніпра, а й з таланту зодчих, які в різні епохи вкладали у місто власну душу. Часи змінювалися, імперії зникали, стилі поступалися новим течіям, та архітектура Києва й досі говорить із нами мовою гармонії, величі й гідності.

Барокові силуети Подолу, стримана урочистість класицизму, романтична загадковість неоготики, витончений модерн – усе це не просто стилі. Це сторінки живої книги міста, написаної руками геніальних майстрів.

Серед них – Іван Григорович-Барський, зодчий пізнього козацького бароко, чиї храми стали духовними якорями Подолу. У його роботах – спокійна сила віри та відчуття міри, притаманні українській традиції XVIII століття.

Андрій Меленський подарував Києву порядок і простір. Саме він навчив місто дихати широкими площами й перспективами, поєднав Поділ і Печерськ Володимирським узвозом та побачив у Хрещатику майбутній пульс столиці.

Завдяки Вінченцо Беретті Київ відчув себе європейським. Його класицизм дисциплінував простір міста, подарував йому гідність і масштаб. Червоний корпус університету й досі стоїть, мов храм знань і розуму.

Естафету батька гідно продовжив Олександр Беретті, додавши київській архітектурі стриманої елегантності та благородної рівноваги.

Олександр Шиле залишив місту музику води – фонтани, що колись оживляли площі й сквери, надаючи каменю легкості й руху.

У творах Володимира Ніколаєва Київ постає величним і вишуканим. Його філармонія, Шоколадний будиночок, сакральні споруди – це архітектура, що вміє бути і святковою, і стриманою водночас.

Дует Едуарда Брадтмана та Георгія Шлейфера створив київську версію європейської розкоші – квартали, де місто ніби перевдягається у паризький шарм. А їхній особняк Гінзбурга став символом сміливості й вертикального злету.

Владислав Городецький – архітектор-легенда, фантазер і новатор. Його Будинок з химерами – це не просто споруда, а закам’яніла казка, виклик буденності й доказ того, що Київ уміє бути зухвало красивим.

Йосип Зекцер надав місту комфорт і сучасність, випередивши час. Його прибуткові будинки були створені для життя – зручного, продуманого, гідного.

У модернових лініях Олександра Вербицького Київ входить у ХХ століття з Національним банком, вокзалом, будинками, що дивляться у майбутнє.

Павло Альошин і Володимир Заболотний закарбували у камені складну епоху змін, створивши споруди, що стали символами державності й громадянської зрілості.

Архітектура Києва – це не просто фасади. Це історії людей, їхніх мрій і амбіцій, їхньої любові до міста. Вона вчить нас бачити час, слухати простір і відчувати, що КИЇВ – ЖИВИЙ.

У переломні моменти історії, коли вирішується доля народу, кожна нація шукає опори у своїх пророках. Минуло 165 років від дня смерті Тараса Шевченка, але для українців не було й немає пророка більшого. У найтяжчі часи для країни ми звертаємося до творчості Кобзаря. Його слова й сьогодні звучать напрочуд актуально, ніби поет живе поруч із нами – спостерігає, викриває, застерігає, пророкує.

Нетлінна творчість геніального сина України та безсмертна сила його таланту вражають глибиною думки й проникливістю слова, мужністю і ніжністю лірики, гостротою вислову та пісенністю віршів. Самовіддана любов до України й свого народу, що пронизує його творчість, підтримує незламне прагнення українців до свободи.

Тарас Григорович Шевченко прожив лише 47 років: 24 роки перебував у кріпацтві, 10 років – на засланні, а решту життя – під наглядом жандармів. Злидні, заслання і солдатчина не зламали ні його волі, ні переконань, проте підірвали здоров’я та фізичні сили поета.

10 березня 1861 року в далекому й чужому Петербурзі перестало битися серце геніального сина українського народу. Наприкінці квітня, труну з тілом поета на руках віднесли до вокзалу й залізницею відправили до Москви, а звідти поштовим трактом до Києва. Далі пароплавом «Кременчук» прах Кобзаря перевезли до Канева. 22 травня 1861 року, виконуючи його заповіт, Тараса Шевченка поховали на Чернечій горі (нині Тарасова) поблизу Канева. Над могилою насипали високий курган, який став святинею для кожного українця та місцем пошанування для людей з усього світу.

165-та річниця перепоховання Тараса Шевченка – це не лише нагода вшанувати його пам’ять, а й обов’язок зберігати й осмислювати настанови духовного батька української нації, велич його ідей, силу й красу Шевченкового слова. Він – наше минуле, теперішнє і майбутнє, живий дух боротьби за свободу та незалежність, і символ незламності українського народу.

21 травня – День вишиванки. У звичному ритмі дня варто пам’ятати: вишиванка – не сценічний костюм, а частина нашого повсякденного життя. Це не просто мода, а зв’язок із тими, хто був до нас, і послання тим, хто прийде після. Вона доречна всюди: в університеті, в офісі, у метро, у щоденному житті й в час випробувань…

Вишиванка – старіша за сучасні кордони й глибша за імперії. Це нитка, яку не змогли перерізати жодні заборони чи окупації. Вишити, щоб вижити – саме так українці століттями берегли свою ідентичність і силу духу.

Вишиванка – це текст, який ми пишемо про себе, пам’ять, вишита на полотні, одяг героїв нашого роду. Вона зберігає історію, традиції та незламність українського народу.

Не даймо загубитися мистецтву вишивання, бережімо й примножуймо власну національну культуру. Пам’ятаймо: вишиванка – це м’яка сила України, що відкриває серця світові.

Одягнімо вишиванки, щоб відчути силу свого роду!