Модерн (від франц. modernе – найновіший, новітній, сучасний) – стильовий напрям в архітектурі й декоративно-вжитковому мистецтві Європи та Америки наприкінці XIX - на початку XX ст. У різних країнах стиль має інші назви: ар-нуво (Art Nouveau) у Франції, Бельгії, югендстиль (Jugendstil) у Німеччині, сецесіон (Sezession) в Австрії, ліберті (Liberti) в Італії та ін.
Становлення модерну тісно пов’язане з бурхливим розвитком індустріального суспільства. Представники цього напряму прагнули створити принципово нове мистецтво, відмовляючись від історичних стилізацій та еклектики. Вони свідомо використовували примхливі, динамічні форми, вигадливі лінії, принципи асиметрії й вільного планування. Завдяки новим технічним і конструктивним можливостям з’являлися незвичайні, виразно індивідуалізовані споруди, де кожен елемент підпорядковувався єдиній образно-символічній концепції та орнаментальному ритму. Модерн став вагомим етапом на шляху до «нової архітектури».
Найяскравіше принципи модерну використовував Ле Корбюзьє. Представниками стилю також були видатні архітектори: В. Гропіус, Місс ван дер Рое, П. Беренс, А. Гауді, О. Вагнер, Й. Ольбріх, Ф. Шехтель.
В Україні цей напрям набув своєрідних рис, певних особливостей, що стало основою виокремлення його в окремий напрям – український архітектурний модерн. Виділяють два етапи розвитку модерну в Україні: ранній («неоромантичний», декоративний: 1898-1907 роки) і пізній («раціоналістичний»: 1908-1913 роки).
На теренах України існувало кілька основних шкіл модерну: київська, харківська, одеська і львівська, кожна з яких відзначалася своїми особливостями.
Серед всіх, київська школа, займала особливе місце. Вона виявилася певною мірою віддаленою від інших архітектурних шкіл, формуючись під впливом місцевих традицій. Саме тому, київський модерн відзначається більшою еклектичністю, ніж львівський чи харківський. Найбільшого поширення набув зрілий раціоналістичний модерн із використанням оздоблення. Поряд із ним зустрічаються й приклади декоративного стилю з об’ємним і площинним оформленням, національно-романтичного напрямку, а також поодинокі прояви експресивного модерну.
Найвидатнішими архітекторами київського модерну вважаються В. Городецький, І. Ледоховський, Е. Брадтман, В. Кричевський, В. Безсмертний, О. Вербицький, І. Беляєв, Г. Шлейфер та ін.
Пам’ятники модерну, незалежно від того, де вони знаходяться, – в Києві чи Парижі, завжди легко впізнати. Вони вражають, перш за все, своїми динамічними силуетами, дивовижним орнаментом, основою котрого стає лінія «удар батога», схожа на сплетення рослин або морські хвилі. Побачити цю лінію можна у вигинах металу, віконних прорізах та балконах.
Хоча архітектори модерну ніколи не відтворювали природні елементи буквально, створені ними форми наділені таким динамізмом, що здаються живими. Мабуть, у цьому й полягає секрет вічної молодості модерну. Він приваблює людей, які втомилися від прямокутних форм "кам'яних джунглів" і підсвідомо прагнуть витончених та плавних ліній первозданної природи.
Запрошуємо вас до читального залу Бібліотеки КНУБА (архітектурний корпус, 3 поверх, кім. 310), де експонується книжково-ілюстративна виставка, присвячена Всесвітньому дню модерна.