«Ну що б, здавалося, слова…
Слова та голос – більш нічого!
А серце б’ється – ожива,
Як їх почує!... Знать, од Бога
І голос той, і ті слова
Ідуть меж люди!...»
Тарас Шевченко
Кожна людина може знати декілька мов, цікавитися іншими культурами, але
тільки рідна мова торкається глибини душі, єднає з нащадками, родиною,
нацією.
Історія кожної мови вивчається в нерозривному зв’язку з історією народу, що
є носієм цієї мови, її творцем. Для українців мова була, є і буде символом
свободи, душею народу, психокодом нації. Розмовляючи українською ми
запускаємо у підсвідомості етнокоди, що надихають та вказують вірний
шлях. Рідна мова закладена в людині генетично і передається від дідів і
прадідів онукам. І ми не маємо права байдуже ставитися до свого
національного генетичного коду.
Мова – не тільки спосіб передачі думки, не лише національний скарб, а ще й
неповторність мислення. Українську мову затвердили державною 26 жовтня
1989 року. Пізніше, у 1996 році цей статус українською мови було
підтверджено Конституцією України.
Ми живемо в Україні, тож маємо бути патріотами і говорити українською.
Ми обираємо рідну мову, адже вона робить нас не просто людьми, а
громадянами, не дає нам втратити своє «Я» і загубитись серед інших народів.
І коли, як не сьогодні, нам на весь світ вигукнути: «Хай живе рідна
українська мова!» І почути, як на різних мовах нас підтримують люди, які
також не дозволяють знецінитися, зникнути мові – уособленню самобутності
держави!